«Лужанську» рекомендують при таких патологічних процесах:
- хронічній гастороезофагеальній рефлюксній хворобі і хронічних езофагітах, гастритах з підвищеною, збереженою та зниженою кислотоутворюючою функцією шлунка, дуоденітах, в т.ч. ерозійних, виразковій хворобі шлунку та дванадцатиперсної кишки;
- ентеритах, колітах;
- панкреатитах;
- холециститах, ангіохолітах, гепатитах, гепатозах;
- синдромах – постхолецистектомічному, постгастрорезекціонному, «подразненої товстої кишки», «невиразкової диспепсії»;
- дискінезіях органів травного каналу;
- цукровому діабеті, подагрі, аліментарному ожирінні, гіперхолестеринемії;
- сечових діатезах, хронічних запальних захворюваннях сечовивідних шляхів;
- симптомах депресії, гіпохондрії, абстинентному синдромі при відвиканні від тютюнопаління;
- при дозованому лікувальному голодуванні для зменшення проявів ацидозу;
- при ацетонемії.
Що «Лужанську» вирізняє з-поміж інших подібних вод, то це, насамперед, наявність в іонному складі біологічно активних концентрацій кальцію та високого рівня метакремнієвої кислоти. Ця вода в збалансованому вигляді містить також мікроелементи бору, йоду, літію, фтору. За основним мінеральним складом вона має схожість з полянськими мінеральними водами, але відрізняється деякими особливостями. Завдяки дещо меншій загальній мінералізації «Лужанська» (у порівнянні з полянськими мінводами), – не настільки інтенсивно стимулює шлункове кислотоутворення. Отже, – менший ризик викликати неадекватну бальнеореакцію або загострення патологічного процесу у осіб, які перебувають у фазі неповної або нестійкої ремісії захворювань. Особливо це актуально для хворих на виразкову хворобу, ерозійними гастритами, панкреатитом. До прикладу, таким пацієнтам на початку лікування полянською водою лікарі рекомендують мінеральну воду розбавляти прісною, щоб зменшити її стимулюючу дію. Менша мінералізація «Лужанської» більш показана і хворим з підвищеним артеріальним тиском, сечовими діатезами та іншими захворюваннями сечовивідних шляхів. «Лужанська», прийнята всередину за 1,5 год. до їди, істотно знижує шлункову секрецію, позитивно впливає на активність кишкових ферментів, стимулює жовчоутворення і жовчовиділення, поліпшує склад жовчі, позитивно впливає на показники білкового, вуглеводного, пігментного обміну, антитоксичну функцію печінки. Доведено високу ефективність питного лікування «Лужанської» і в лікуванні хворих на виразкову хворобу, хронічний панкреатит, захворюваннями кишківника, інсуліннезалежними з цукровим діабетом і ін. Порівнявши численні дані, курортологи прийшли до таких висновків: «При питному лікуванні з використанням лужанських мінеральних вод виявлена краща динаміка показників функціонального стану печінки, жовчних шляхів і зовнішньосекреторної функції підшлункової залози, ніж при використанні полянських вод». Це можна пояснити більш м’яким стимулюючим (подразнюючим) впливом слабомінералізованих вод і тим, що в водах меншої мінералізації більше елементів знаходиться не в молекулярному, а в більш активному дисоційованому стані. Позитивною особливістю вод Лужанського родовища є наявність кальцію, концентрація якого досягає фізіологічно значимих величин. Це підсилює протизапальну, антиалергічну її дію. Безперечно, вода буває різною і не будь-яка є корисною для організму. Здорова вода (як і всяка інша рідина) – це вода, насичена біологічно активними компонентами, мінералами та мікроелементами. Саме такою є мінеральна вода «Лужанська». «Лужанська» корисна тим, що склад мінеральних солей у ній є близьким до фізіологічного. Відомо, що надмір мінералів у воді, особливо, натрію, як правило, шкодить людям, які страждають на гіпертонію, серцево-судинні хвороби, мають схильність до утворення каменів у нирках, жовчному та сечовому міхурах. «Лужанська» ж, навпаки, здатна відігравати роль «розчинника» в людському організмі, а отже, й сприяти виведенню зайвих солей з органів та тканин, не порушуючи при цьому водно-сольового балансу. Крім того, дія цілющих іонів в «Лужанській» багатократно потужніша, аніж у мінеральних водах з вищою мінералізацією. Наявність іонів у воді дозволяє людському організмові позбавлятися від зашлакованості, надзвичайно шкідливого закислення. Іони олужнюють внутрішнє середовище організму, позбавляють його від так званих вільних радикалів, які є причиною старіння та виникнення багатьох небезпечних для життя хвороб. Природні іони «Лужанської» легко засвоюються організмом. Якщо схематично пояснити, як це відбувається, то слід уявити, що вода складається не просто з молекул H2O, а з їх з’єднань, які називаються кластерами. Так от, якщо в звичайній, неіонізованій воді кластери – це сполучення «склеєних» докупи 8-12 молекул, то в іонізованій – з шести. Ясна річ, що така водна «конструкція» має кращу проникність на внутріклітинному рівні. Немає в «Лужанській» і надміру бору, що, за певних умов, шкідливий своєю здатністю накопичуватися в організмі. Отож, за всіма показниками, для «Лужанської» не існує жодних обмежень щодо споживання її повсякдень як столового прохолоджувального напою. Отже, ще раз нагадаємо про захворювання та розлади, при яких «Лужанська-7» найбільш помічна:
- передовсім, її корисно пити людям, які мають проблеми з травленням: шлунок, кишківник, печінка, підшлункова залоза будуть Вам вдячні за цей напій;
- корисна тим, хто схильний до серцевих недугів;
- хто прагне всякчасно здійснювати профілактику цукрового діабету;
- хто бажає позбутися бронхіту;
- хто використовує її як додатковий засіб у лікуванні розладів сечовидільної системи;
- ніяка інша мінеральна вода так ефективно не позбавить від похмільного синдрому чи симптомів нетравлення після щедрого застілля, як «Лужанська-7».
Дещо з багатющої історії «Лужанської». Місцевість між селами Солочин та Голубине здавна носить назву Луги і славиться своїми джерелами мінеральної води. Звідси походить і назва родовища – Лужанське (воно ж Голубинське), і сучасна назва води – Лужанська. Лужанська вода. Народження і життя Мінеральні води Лужанської долини відомі здавна. Вочевидь, першовідкривачами джерел цілющого дару земних надр були пастухи. Недаремно в наших краях побутує легенда про овечку, яка одужала, скупавшись в одному з буркутів з квасною водою. «Буркут» – стародавня місцева назва джерел підземної води. Русини називають її квасною за легкий солонувато-кислуватий присмак. Згідно з давніми письмовими свідченнями, посли російського царя Івана Грозного доповідали монархові про те, що скуштували в Карпатських горах воду, яка за смаком нагадувала їм «грушовий квас». Фото «Святий Чад. Покровитель» Є також легенди про те, що джерела Лужанської мінеральної води виникли на тому місці, де первосвятителі Русі Кирило та Мефодій встромили хрести, навертаючи до Святого Вчення місцевий язичницький люд. Мабуть, з тих часів кожне джерело отримало і власну назву: «Свята кирниця», «Безсмертна кирниця», «Свята студня», «Князева кирниця» і т. п. Фото. Гербові печаті Свалявщини з мін.водою в бочках. Примітивні водолікарні – «купальні», «купелі» простий люд облаштовував біля джерел ще в 16-17 століттях, викопуючи ями-колобані на виході водяного струменя. Фото. Граф Євген-Ервін Шенборн. Дослідження мінеральних вод у наукове русло спрямував у 1755 році тодішній власник більшості джерел Свалявщини граф Євген-Ервін Шенборн. А найперші результати хімічного складу води отримав у 1775 році лікар Березької жупи А. Себеок. У 1796 році хімічний склад води вивчав почесний член Московського фізико-хімічного товариства і Петербурзького товариства лікарів і природознавців, професор хімії і ботаніки медичного факультету Угорського університету Пауль Китайбел. У 19-му – на початку 20 століть до справи дослідження мінеральних вод Лугів прилучилися лікар Л. Карловський (він орендував джерела у графів Шенборнів та розгорнув на їх базі водолікарню), фармацевт В. Палл, угорські професори Ф. Корані та К. Кейтлі, австрійський науковець-хімік В. Клетінські, будапештський фармацевт Й. Молнар, голова державної хіміко-аналітичної станції угорської спілки фармацевтів Н. Молнар, а пізніше також представники державного комітету при Карловому університеті в Празі. Фото. Завод з роздиву мін.води Луги-Ержибет. З початку 1800-х років Шенборн-Бухгейм відкриває підприємство з розливу мінеральних вод, спочатку – в бочки, згодом – в скляні корчаги, обплетені лозою. Вода продається в різних куточках Австро-Угорщини, експортується в інші країни Європи, здобуває численні нагороди за відмінні смакові якості на престижних міжнародних виставках. 2 Фото. Торгові знаки Луги, Ержибет. В згадуваний відрізок часу джерела нинішньої «Лужанської» мали назви «Маргіт», «Ержибет», «Жофія», згодом – «Паннонія». З 1840 року граф Шенборн почав здавати джерела мінеральної води, які йому належали, в оренду. Двома роками пізніше в Будапешті воду Лугів визнано однією з найліпших у Європі, її характеризовано як «королеву сечогінних мінеральних вод і таку, що розчиняє сечові солі», почато експорт напою до Відня та Парижу. У 1855 році вода здобула золотий диплом на виставці європейських вод у Франції. Високо оцінено її і на виставці у Відні. На той час її експорт уже сягав одного мільйона пляшок. Напій розливали в скляні пляшки місткістю 0,5 та 0,75 літра, а також у фігурні пляшки «бордо». В ящиках по 40 або 50 пляшок воду відправляли на залізничну станцію, де приймали також і порожні пляшки як зворотну тару. Мінеральна вода, що нині відома як «Лужанська», вийшла на європейський ринок вже у промислових обсягах з 1878 року. Саме тоді з джерел «Марґіт», «Лугі-Ержибет» та «Паннонія-Жофія», що знаходилися поряд з селом Голубиним, почали розливати в пляшки цілющий і навдивовижу смачний напій, який найменували «Угорською зельтерською водою». 1885 року в Будапешті діяла виставка народного господарства. Домінія Шенборна на ній була представлена цілим павільйоном, а каталог-путівник по графському маєтку оформився у чималеньку книгу. На цій виставці Свалявщина була представлена державним орендним підприємством, створеним спеціально для розливу вод, які належали тодішньому власникові домінії Фрідріху Карлу Шенборну. У першій половині 20 століття, завдяки появі залізничного сполучення з регіонами на схід від Карпат, «Лужанська» потрапляє як столова вода з незрівнянними смаковими якостями до львівських ресторанів. Вчора й нині… Нове народження і визнання лужанські води отримують в радянську добу, коли задля дослідження їх цілющих властивостей працюють цілі наукові колективи, підрозділи в міністерствах, а задля промислового та з лікувальною метою використання будуються і відкриваються заводи та оздоровниці. Фото. Етикетки (1970). У 1945 році завод з розливу мінеральної води «Луги-Ержибет» перейменовано на «Луги». Від 1952 року на підприємстві розливалася в скляні пляшки «Лужанська-1» та «Лужанська-2» із свердловин, що розташовані на лівому березі річки Пині. У 1972 р. та 1988 р. розпочався розлив мінводи з двох інших свердловин – правобережних. В 1965 році на базі Лужанського родовища почав діяти санаторій «Квітка полонини». В радянські часи мінеральна вода Лужанського родовища продавалася в торговельній та аптечній мережі практично всіх союзних республік СРСР. Нині продукція заводу «Маргіт» знаходить споживача в Україні, країнах СНД, США та Канаді. ЛЕГЕНДА ПРО “ЛУЖАНСЬКУ” В наших краях народилася легенда про те, як перше джерело цілющої води в урочищі Луги, що поблизу Голубиного на Свалявщині, було знайдене гінцем легендарного завойовника Аттіли – вождя гунів. Відомо, що ставка Аттіли знаходилася на Тисі. Як свідчать стародавні дослідники, вона була збудована поблизу Говерли. Коли Аттіла важко занедужав після власного весілля з Ільдикою, його підлеглі кинулися шукати для нього засоби зцілення. А сам Аттіла звернувся до бога блискавки і той йому казав, що його може врятувати кубок, наповнений теплою кров’ю золотого ягняти. Майже всі посланці за ліками подалися високо в гори, де паслися незчисленні отари овець. Але жоден з них не знайшов там золотого ягняти. І лише один старий воїн, у якого в численних боях були посічені-поранені ноги, а серце вкрилося залізним панцирем, не подужав дертися в гори і подався шукати золоте ягня в долину. Відхилився від течії Тиси до її притоки – Латориці, пішов берегом по рівнині до гір, що бовваніли віддалік, маючи надію побачити там золоте ягня. Так і дійшов зі своїм змученим конем, що вже й підкови стер у дорозі, до річки, що нині називається Пинею. Став під горою, вдивляючись в її верхівку – чи хмарами вона вкрита, чи то овеча отара аж ген на маківці. Аж тут зблиснуло щось в очах у старого воїна. Ніби якийсь золотавий клубочок покотився згори. Коли придивився, аж бачить – іде по гірській стежці між буками та дубами хлоп’я, тримаючи на руках якусь звіринку, хутро якої виграє на сонці, ніби сонячне прядиво. Підійшов хлопчик ближче до воїна, і той побачив, що не лісова звірка в руках у малого, а золоте ягня. Але геть охляле та ще й зі зламаною ніжкою. Хіба таке врятує його недужого вождя? Його ж і не донести живим до намету Аттіли! Але обличчя у хлопчика сяяло радістю і йшов він стежкою, огинаючи підніжжя гори й простуючи на зелений заквітчаний луг. Нахилився і випустив з рук ношу ніби просто в траву. Минуло лише кілька хвиль – і звідти вискочило, грайливо хвицяючи ніжками здорове веселеньке ягнятко. Тоді й хлопчина побачив воїна, приязно усміхнувся до втомленого подорожнього і жестом запросив його підійти ближче. Старий гун рушив до нього і побачив між трав невелике озерце, утворене підземним джерелом, яке пробилося назовні. Ягнятко скупалося в ньому і ожило. Пив з джерельця воду й хлопчина. Скуштував і старий вояка, і одразу почув себе молодим і дужим. Напоїв коня, і коник стріпнув з себе багатоденну втому. Непросто старому гунові було порозумітися з хлопчиком, ледь тямив ту говірку білих хорватів, якою до нього звертався хлопчина. Однак усе ж розтлумачив для себе розповідь хлопчика: що джерельце випустив на волю з-під землі бог блискавки. І вода в ньому цілюща та ще й надзвичайно смачна. Лікували тут свої болячки сиві діди, повертали собі молодість і вроду жінки племені, зцілювали тут недужих діток, напували худобину. А золоте ягня й не знати звідки тут узялося. Його знайшли саме в той день, коли бог блискавки розпечатав надра для людей. І те ягнятко вже століття живе і, якщо раптом пораниться, то купається в купелі на лузі і знову стає здоровим, а його руно ще більше наливається золотом. Замислився старий гун. Що станеться з цілющим джерелом, якщо звідси забрати золоторунне ягня і зцідити кров його в жертовний кубок для Аттіли? Чи не станеться так, що бог блискавиці знову поверне джерельце у товщу земну? Де ж тоді набиратися сил і здоров’я людям? Не зміг воїн забрати ягнятко з місця, яке золоторунна тваринка оберігала і яке берегло її. Набрав у шкіряний мішок води з джерела і подався у зворотню дорогу. Та тільки не встиг він допомогти одужати Аттілі, не дочекався вождь кубка з теплою кров’ю золотого ягняти, не дочекався і живої води. Спочив він над Тисою ще до повернення старого мудрого гуна. І поховали його в трьох домовинах – золотій, срібній та смарагдовій. А бог блискавиці так запечатав місце його поховання, що й не знати, чи хто коли знайде його. Джерело і далі виливається на луг, і місцину ту люди назвали Лугами, і жива вода зветься тепер Лужанською. А на пагорбах поблизу, якщо пощастить, можна побачити золоторунне ягня, що на світанку прямує в долину на водопій. Звісно, це лишень ліричний відступ. Однак історія свідчить про те, що мінеральна вода, різновиди якої в наш час поіменовані спільною назвою «Лужанська», завжди була в особливій пошані у людей. Так само, як нині користується незмінним попитом продукція «Лужанська» наших часів практично нічим не відрізняється від тієї мінеральної води, про яку йдеться в багатьох історичних джерелах, хімічний склад якої досліджувався понад півтора століття тому тодішніми світилами медицини з Угорської Академії наук.
Читати менше